Наша мова калинова
Українська є мова чудова,
Своя, материнська.
По світу її,
Як святиню нестиму.
Допоки живу
В чистоті берегтиму.
З любов'ю сердечною,
Вірністю доньки і сина
Ця мова для нас,
Як мати, єдина
9 - го листопада ми відзначаємо велике свято - День української писемності та мови.
В україні воно було офіційно встановлене 1997 року Указом президента. А святкуємо ми його на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов'нської писемності кирила і Мефодія. Саме з нього, вважають дослідники, і почина.ться писемна наша мова.Мелодійна, ніжна. солов'їна. Навіть слів не вистачає, щоб описати калинове слово. Тож давайте оберігати, плекати, звеличувати мову, гострішу за будь - які кулеметні постріли.
великий український мовознавець Іван огієнко сказав: "Мова - душа кожної нації, її святощі, її неоціненний скарб. Вдосконалюймо її, бо вона, як і україна, у нашому серці, і починається з кожного із нас".
Пам'ятайте, що наша писемність і мова - це чиста криниця, із якої б'є, мов сльоза, джерело. Вона, як добірне зерно, яким маємо всі ми, патріоти держави, засіювати поле спілкування, домагатись її розквіту. утвердження на теренах нашої незалежної україни.
8 і 9 травня - День пам'яті та примирення і День Перемоги
Сьогодні, 8 травня, в україні - День пам'яті та примирення. Цю дату наша держава офіційно відзначає вперше та розпочинає нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам'яті та примирення під гаслом "1939-1945. Пам'ятаємо. Перемагаємо". Завтра, 9 травня, Україна святкуватиме День Перемоги та 70-річчя Перемоги над нацизмом у Європі.
Символ відзначення Дня пам'яті та примирення і Дня Перемоги — червоний мак. Це міжнародний символ пам'яті жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів, алюзія кривавового сліду від кулі, що передає страждання та смерть.
Використання квітки червоного маку як символу пам'яті отримало початок з вірша канадського військового лікаря Джона Маккрея "У полі Фландрії" (1915). Символ маку присутній і в українському фольклорі – за легендою, маки зацвітають там, де пролилася козацька кров.
День слов'янської писемності та культури
День слов’янської писемності й культури
встановлений Указом Президента України в 2004 році. Це свято відзначається
щорічно 24 травня, саме в день вшанування пам’яті святих рівноапостольних
Кирила й Мефодія, що заклали основу слов’янської писемності.
Кирило і Мефодій - просвітники слов'ян
Святий Кирило (світське ім'я Константин) народився в 826 чи 827 р., а його старший брат Мефодій - в 814 р. в місті Солунь (сучасна назва фесалоніки(Греція) в сім'ї Лева - друнгарія, військового середнього чину. За походженням Лев був греком, а мати Кирила і Мефодія, як припускає багато дослідників, була слов'янкою. Оскільки Солунь ІX ст. був двомовним: місцева людність розмовляла грецькою мовою та болгаро - македонським діалектом, то св. Кирило та Мефодій ще з дитинства добре засвоїли слов'янську мову. Не випадково на початку 60-х років ІX ст. , коли в Константинополі визначався склад так званої Моравської місії, то вирішальний вплив наї її склад справив той факт, що Кирило і Мефодій походили із Солуня, а "солуняни, - за словами імператора Михайла ІІІ, - всі чисто говорять словянською мовою".
Молодший із солунських братів Константин - Кирило освіту здобував у Константинополі у Магнавській школі, найкращому навчальному закладі Візантії, де викладали Лев Математик та філосоі, а згодом патріарх Фотій. Освітою Константина - Кирила опікувався сам логофет (державний секретар) Теоктист. У 850 р. або 851 р. Константин став професором цієї уславленої школи, де він прославився не лише як філософ, він досконало володів слов'нською та латиною, а також староєврейською мовою, адже при складанні слов'нської азбуки він використав низку елементів гебрейсько - самаритянського письма.
Про молодість Мефодія, старшого брата Константина - Кирила, збереглось обмаль свідчень. Є припущення, що замолоду Мефодій був імператорським намісником на слов'нських (болгарських) землях Візантії, та, розчарувавшись у державній кар'єрі, постригся в ченці й оселився в одному з монастирів на горі Олімп.
Освідченість св. Кирила високо цінувалась у найвищих колах Константинополя - Константин - Кирило навіть одержав прізвисько - Філософ, - тому його часто залучали до різних дипломатичних місій. Нині достеменно відомо про так звану Сарацинську та Хозарську місії св. Кирила. У Сарацинській місії, яку очолював видатний візантійський дипломат ІX ст. Григорій Асикрит, Кирило прославився доказовою логікою під час релігійних диспутів з місцевими мусульманами. Так звана Хозарська місія, яка відбувалась здебільшого в Херсонесі, на території сучасного Криму, стала знаменною тому, що під час цієї місії св. Кирило в херсонеськів затоці виявив мощі св. Климентія, IV Папи Римського, якого тут стратили (втопили) близько 101 р. під час заслання.
Однак для слов'ян найважливішою місією св. Кирила стала Великоморавська, яку він розпочав разом зі своїм старшим братом Мефодієм у 863 р. У середині IX ст. Велико-моравське князівство активно боролося за незалежність від сусідніх франкських (германських) князівств. У політичній та військовій сферах великоморавський князь Ростислав досяг значних успіхів, однак церковне життя Великої Моравії й надалі залишалося цілком підпорядкованим франкському єпископату. Щоб обмежити недружні впливи сусідньої держави через церкву, у 859 р. князь Ростислав, бажаючи проповідувати християнське віровивчення рідною мовою, вирішив запросити з Риму єпископа, який не був би пов'заний із сусідніми князівствами. Однак Рим на прохання Ростислава відповів мовчанкою. Тоді великоморавський князь Ростислав у 861 р. чи 862 р. звернувся до візантійського імператора Михайла ІІІ та патріарха Фотія з таким проханням: "Хоча й відкинули наші люди поганство і дотримуються християнського закону, нема в нас такого учителя, який розтлумачив би мовою нашою істинну християнську віру".
Завдяки солунським братам слов'яни першими серед європейських народів здобули право говорити з Богом рідною мовою. Святі Кирило і Мефодій зуміли так вирішити вкрай складну проблему визнання церквою старослов'нської мови.
Прагнучи зберегти словнську богослужбову традицію, Рим, у міру своїх можливостей, сприяв діяльності архієпископа Мефодія після смерті його брата: коли зальцбурзькі єпископи схопили та увязнили Мефодія, "віддячивши" йому в такий спосіб за виведення з під їхнього впливу великоморавської єпархії, Папа двічі посилав булли з вимогою звільнити бранця, а коли це не допомогло, то вислав свого легата Павла з Анцони, який зміг визволити Мефодія.
Життя і діяльність святих Кирила і Мефодія показує, що для них не існувало прірви між Римом та Константинополем. Будучи наближеними особами до патріарха Фотія, який мав не найкращу репутацію в Римі, свсв.Кирило та Мефодій сміливо звертаються з проханням визнати богослужбові переклади слов'нською мовою та висвятити їхніх учнів, які проповідували б слово Боже рідною мовою, до не знайомого їм Риму, хоча ці проблеми їм набагато легше було б вирішити в Константинополі, у прихильного до них патріарха Фотія. Однак опосередковане втручання Фотія у справи Великої Моравії поглибило б суперечності Риму та Константинополя, тому свсв. Кирило та Мефодій відкидають цей шлях та обирають незмірно важчий, який не зашкоджував би церковній єдності. Як вияв доброї волі та глибокої поваги до західної традиції християнства можна розглядати дарунок солуанськими братами Риму ммощів св. Климента. нетлінні мощі св. Климента знайшов св. Кирило, який і подарував цю християнську святиню саме Риму, місту, з яким пов'зана діяльність Климента.
Право називатися слов'янськими просвітителями та апостолами слов'нства свсв. Кирило та Мефодій заслужили тим, що
- створили першу словянську азбуку - глаголицю;
- створили норми першої літературної мови слов'ян - старослов'янської;
зробили перші переклади основного корпусу християнської богослужбової літератури старослов'янською мовою;
- підготували цілу когорту учнів(близько 200 осіб), серед яких уславлені Климентій Охридський, Горазд, Ангелар, Наум, Сава, Семижизнь та ін., які стали гідними продовжувачами традицій своїх учителів не лише у Великій Моравії, а й Болгарському царстві;
- завдяки неперевершеному дипломатичному хисту свсв. Кирила та Мефодія слов'яни першими в Європі офіційно здобули право говорити з Богом рідною мовою, а вся їхня діяльність слугує єдності церкви і в минулому, і нині.
Святі Кирило та Мефодій покузали і сучасникам, і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов', дає щедрі плоди, які здатні служити людям тисячоліття.
Обидва брати були канонізовані Східною (православною) Церквою та названі "рівноапостольними" та причислені до святих Західною (католицькою) церквою.
У 1980 році Папа Іван Павло ІІ оголосив святих Кирила та Мефодія "покровителями" Європи.
Пам'ятник святим Кирилу і Мефодію у Севастополі
Пам'ятник святим Кирилу і Мефодію у Мукачеві
Світле свято Великодня
Великдень
Великдень зараховують до тих свят, дата яких змінюється кожного року, визначеної немає. Зазвичай він відзначається не раніше 4 квітня та не пізніше 8 травня. У перекладі з давньоєврейської мови "Пасха" - "проходження повз, позбавлення". Інші назви цього свята: Світле Воскресіння, Христов день. За переконанням православних віруючих, Великдень пов'язаний з воскресінням Ісуса Христа, а отже, символізує перемогу добра над злом в світла над пітьмою. Христове Воскресіння стало своєрідним свідченням того, що Ісус Христос - це істиний Спаситель, оскільки він переміг смерть воскреснувши. І цим він дав надію всім віруючим людям, власне зробив людей переможцями смерті, адже, відновідно до заповідей Святого Письма, кожна людина протягом праведного свого земного життя може заслужити право на власне безсмертя.
Божественній славі Сина Божого та величі світлого Великодня відповідає особлива урочистість, із якою проводиться богослужіння як у перший день Великодня, так і протягом усього великоднього тижня.
Після свого воскресіння Ісус Христос перебував на землі ще протягом сорока днів. У цей період Він з'являвся святим апостолам і навчав їх Божественної мудрості. ТомуВеликодні свята й тривають протягом сорока днів.
Чому Великдень - це великий день за народними уявленнями? Давні легенди кажуть, що того дня, коли Ісус Христос народився, день був такий довгий і ясний, що дорівнював аж сімом сучасним дням. Ось така одна з народних версій походження назви цього свята.
Священники цього дня навіть одягають світлий церковний одяг замість повсякденного темного. До початку утрені священники, відповідно до стародавніх традицій, обкурюють церкву фіміамом. Це на знак ушанування благодаті, що люди отримали через Христове воскресіння. За давніх часів слід було ставити в храмах і церквах спеціальний посуд із палаючим вугіллям для обкурювання приміщення. Під час великоднього богослужіння в церкві запалюють усі світильники.
На Великдень до церкви збирається така сила людей, що не всі й у церкву можуть увійти. Ті, хто спізнився й тому "не помістився" в приміщенні, стоять на вулиці перед церквою та слухають святкову службу.
Потаємні бажання, загадані під час великоднього богослужіння, мають магічну силу, як і майже все, що пов'язане із цим чудовим святом. У відповідь на священникове "Христос воскрес!" треба не відповідати "Воістину воскрес!", а загадати заповітне бажання - і воно обов'зково здійсниться.
Вітати одне одного - христосуватися - люди починають одразу після Великоднього богослужіння. Звичай велить цілуватися, обмінюючись крашанками.
Одразу після служби в церкві добрий господар не поспішає за стіл, а спочатку обходить своє господарство, пересвідчується, що все в порядку, посипає свяченою сіллю, відганяючи в такий спосіб нечисту силу, вітається з худобою. і тільки після цього заходить до хати, де в цей момент дбайлива господиня подає на стіл святковий обід. Перпед тим як сісти до столу й узятися до смачного обіду, уся родина урочисто вмивається в мисці з водою. у яку покладено три крашанки червоного кольору.
У великодній понеділок люди ходять одне до одного в гості, обмінюються крашанками та пасками, цілуються - христосуються. урочистий обов'зок віднести святкові пироги покладається на дітей. Ті, хто отримує подарунки, заохочують маленьких візитерів солодощами та дрібними грішми, причому солодощами має пригощати жінка, а грішми обдаровувати - господар дому. А наступного дна діти, здебільшого хлопчики, виголошували перед родичами та друзями великодні вірші, вітаючи всіх зі святом і бажаючи всього найкращого:
Коли прийняв Ісус муки,
Узяла його під руки,
Його мати стояла,
Такі слова промовляла:
"Як будеш ти воскресати,
Перед тобою будуть янголи літати
Зі святим Воскресінням вітати."
Третій день Великодня - день проводжання свята. Молодіжні громади збиралися на танці, ігри, розваги. Від цього дня починається так звана "вулиця" (молодіжні вечорниці на вулиці, просто неба). Триває "вулиця" аж до 14 вересня. Завдяки цьому звичаю зберігалися народні традиції, позитивні дружні стосунки. Зараз цієї традиції вже майже не дотримується, молодь обирає дещо інші розваги.
Вербна неділя
За тиждень до Великодня святкується вербний тиждень. Відповідно до народних вірувань, у цей день у жодному разі не слід сіяти городину, оскільки в цьому разі все виросте гірке й тонке.
За легендою, коли Ісус Христос їхав верхи на віслюку, люди стелили на його шляху пальмові гілки. Це поклало початок звичаю святити гілки. А оскільки пальмових гілок не маємо, то святимо вербові, відповідно до вибору наших далеких предків.
Перед вербною неділею до церкви люди везуть вербове гілля, щоб зранку під час святкового богослужіння посвятити його. У цей день усі богобоязкі люди обов'язково повинны пыти до церкви, щоб посвятитьи вербу. Той, хто проспить процедуру освячування верби, по поверненні з церкви легенько б'є свяченими гілками:
Це не я б'ю, а верба б'є,
За тиждень - Великдень!
Коли верба вже посвячена священиком, діти один перед одним стараються встигнути проковтнути по кілька "котиків". За народними переконаннями, ці ці свячені "котики" вбережуть горло від хвороби. Народні знахарі широко використовували свячену вербу під час приготування цілющих настоїв і напоїв як для людей, так і для тварин: і від ревматизму, і від лихоманки, і від головного болю, і від шлункових захворювань, і для загоювання ран.
Свяченій вербі приписували й інші магічні властивості, зокрема, виганяючи впенше худобу на пасовисько, треба обовя'язково поганяти її свяченою вербою, щоб нечиста сила свяйську тварину обминала.
Добрі господарі після повернення з церкви садять на городі по кілька гілочок свяченої верби. Це сприяє гарному врожаю та злагоді в господі. Ті гілки, що залишилися, треба поставити під образами.
Молодь жартома била одне одного свяченими вербовим гіллям ще по дорозі із церкви. При цьому треба промовляти слова:
Будь великий, як верба!
Будь багатий, як земля!
Будь сильний, як вода!
Після "використання" свячену вербу в жодному разі не можна топтати ногами - це великий гріх. І викидати її теж не можна, а слід обережно зібрати в одному місці та спалити.
Підписатися на:
Дописи (Atom)